2020-12-16 15:23:38
«Навіть якби люди побачили, що я йду по поверхні Темзи, вони кричали б, що це тому, що я не вмію плавати» - цю цитату приписують Маргарет Тетчер. І вона дуже добре описує деякі процеси, які відбуваються в Полтаві, коли справа доходить до реальної роботи.
Звідси випливає ще одна неочевидна мудрість — ніколи не показуй дурню половину роботи. Можна бути активістом, можна бути експертом і висловлювати свою позицію щодо тих чи тих робіт. Не важливо чи співпадає вона з позицією міста. Але ця позиція тоді має бути обґрунтованою, експертною та конструктивною.
Натомість ми бачимо купку псевдоактивістів, які готові будь-яку роботу перевести в політичну площину, облити лайном. Не по ділу – а так, щоб було. Для мене така позиція дивна, тому букв буде багато. А, так, забув сказати, мова про садибу Котляревського.
Отже, передісторія.
Вперше хайпувати почали, навесні, коли на реставрацію музею з міського бюджету виділили 2 млн грн. Одразу ж знайшлося трохи більше десятка експертів-будівельників, які були готові все зробити за 10 000 грн (умовно). Запропонував усім бажаючим взяти участь у конкурсі, подати пропозиції і показати не на словах, а на ділі. Але ніхто з них чомусь не захотів зв’язуватись з історичною будівлею. А знаєте чому – бо для підрядника робота з пам’яткою архітектури – завжди геморой. Тут не вийде робити на тяп-ляп, халтурити і економити. Жорсткий контроль міста, мінкульту і науковців вимагає дотримання всіх стандартів щодо реставрації. Має бути збережено автентичний вигляд, а всі матеріали і роботи чітко унормовані.
Тендер провели, розробили проєкт реставраційних робіт. Пройшли всю бюрократичну процедуру і тяганину – проєкт затверджений міністерством культури, його погодили науковці та дослідники. У проєктуванні взяли участь дослідники епохи Котляревського з усієї країни. Вивчили всі доступні документи, листування сучасників, матеріали.
Візуалізація справжньої хати Котляревського є всього одна – це картина Шевченка. Все інше тільки з писемних документів і листів. Музей будували в 1969 році. З того часу гонтовий (дерев’яний) дах не перекладали ні разу. Звісно що з півстоліття він повністю струхлявів.
Тому в проект заклали одразу кілька внутрішніх поліпшень, які не впливають на автентичний вигляд. Для збільшення енергоефективності садиби горище утеплено сучасними матеріалами. Це дасть змогу будівлі краще утримувати тепло взимку і прохолоду влітку. Також покладено гідроізоляцію. Щоб убезпечити експонати від зовнішніх факторів, дах укрили металевою сендвіч-панеллю. Навіть якщо колись якась дошка почне пропускати вологу – вона не потрапить усередину.
І тут почалося – «спеціалісти-ахтивісти» чимдуж давай кричати «зрада» і «ганьба». Дилетанти в міськраді вкрили історичну будівлю металом. Рука-ліццо.
Нарешті зараз літературно-меморіальний музей-садиба Котляревського набуває вигляду, який має бути: вкриваємо його справжнім гонтом. Це морена дубова дошка, яку ми обробили протипоженими та водовідштовхуючими розчинами. Після цього дошку штучно візуально зістарили до того вигляду, який вона мала останні кількадесят років, щоб ні кольором ні, загальним виглядом вона не відрізнялася.
Було питання по слуховим вікнам. Люкарни садиби монтуються вже на гонтовому покритті, адже мають виключно декоративне призначення. До речі, тут теж є цікавий факт. Люкарни, які були на старому даху науковці всі як один називають халтурою, бо зроблені були в 1969 році поспіхом і неправильно. Експерти годинами досліджували ілюстрацію Шевченка і довели, що слухові вікна на садибі Котляревського мали не трикутний, а напівкруглий вигляд. І зараз за рекомендаціями експертів вони будуть зроблені відповідно до оригіналу.
До чого це я. По-перше, всі ми знаємо, що триндіти — не мішки тягати. Нікого і ніколи не хвилювало становище наших музеїв і небезпека для цінних експонатів через протікання нікому не муляла. Аж доки над цією проблемою не почали системно працювати. Це стосується всіх музеїв міста.
Але, їм говорити, а нам своє робити.
Нехай проблеми та негоди не роблять вам в житті погоди
Все буде Полтава!
796 viewsedited 12:23
Ш
