2022-12-26 12:42:03
знову дощ на душі - за вікном все одно щО,
коли сніг слів твоїх, а затим -
днів мовчань крижаних,
на сніданок мед сонця не в радість.
і нічого не робиш, ледащо.
випромінює холод весна, менше з тим -
в двадцять шість вже реальність як старість.
як забути тебе, щоб відчути тепло,
щоб нарешті всміхнутися вітром?
як би знав - вже б літав,
все одно, що було:
хіба мало нещасних на світі,
якось стало невчасно самотньо:
ніби сонце надвечір зимове пропав,
як згадав твої очі холодні.
ностальгічним вогнем, ніби ніж у артерію сонну,
сам себе розрізав,
як згадав про подушечки пальців
твоїх. і замерз в самоті підвіконня.
пам’ятало воно - це розбите вікно -
незабутніх осінніх коханців.
вітер сльози гойдав,
і уже все одно,
бо десь скоро прийде нова радість.
варіант номер два - це стрибнути в вікно,
смерть завжди викликає цікавість,
може прийдеш і ти, може, врешті подбаєш,
споглядаючи сніжну кривавість.
і тепло мого тіла згадаєш.
обіймеш ти його, а мовчить вже воно,
та і ти вже нічого не скажеш.
#лозпоезії
285 views09:42
Л
