Головнокомандувач ЗСУ

Логотип телеграм -каналу cincafu — Головнокомандувач ЗСУ
107
Теми з каналу:
Uadefendseu
Україна
Історії
Тро
Логотип телеграм -каналу cincafu — Головнокомандувач ЗСУ
Теми з каналу:
Uadefendseu
Україна
Історії
Тро

Коментарі

Щоб залишити коментар, потрібно авторизуватися.



Адреса каналу: @cincafu
Категорії: Політика
Мова: Українська
Передплатники: 92,063
Опис з каналу

Вітаємо на офіційному каналі Головнокомандувача Збройних Сил України

Ratings & Reviews


1.67

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

0

3 stars

0

2 stars

2

1 stars

1

Останні повідомлення

2022-06-24 19:20:00 З приємністю і глибокою повагою підтримую сталий зв’язок із Головою об’єднаного комітету начальників штабів США генералом Марком Міллі.

Сьогодні під час телефонної розмови обговорили оперативну обстановку та хід постачання міжнародної технічної допомоги Силам оборони України. Я загострив увагу на необхідності встановлення вогневого паритету з противником, що дасть змогу стабілізувати ситуацію на найбільш загрозливому Луганському напрямку.

Подякував генералу Міллі за глибоке розуміння ситуації, самовідданість і провідну роль у справі надання військової допомоги нашій державі.

With pleasure and deep respect, I maintain continuous communication with General Mark A. MILLEY, the Chairman of the Joint Chiefs of Staff.

Today during a telephone conversation, we discussed the operational situation and the delivery flow of international technical assistance to the Defence Forces of Ukraine. I have empathized the necessity to attain fire parity with the enemy, which will allow us to stabilize the situation in the most threatening Luhansk direction.

I have thanked to General MILLEY for the deep understanding of the situation, devotion, and leading role in the military assistance provision to our Nation.

@CinCAFU
98.4K views16:20
Відкрити / Коментувати
2022-06-23 15:33:47
Ціна свободи висока.
Нам дуже важко, адже вогнева перевага на боці противника. Попри все, ми тримаємося. Ситуація складна, однак контрольована.

Ми вимушені вести маневрену оборону, займати більш вигідні рубежі та позиції. Але кожний метр захопленої окупантом землі залитий його кровʼю.

Тримаймо стрій!
#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU
89.6K viewsedited  12:33
Відкрити / Коментувати
2022-06-23 10:41:10 #історії_героїв

«Мої бійці для мене вже переможці», – командир 93-тя ОМБр Холодний Яр Руслан Шевчук про своїх «холодноярців» говорить з гордістю. Бійці стоять на рубежах і добряче, каже комбриг, «перемелюють ворога і ламають йому зуби».

– Можу навести безліч прикладів їхнього героїзму, – говорить Руслан Шевчук. – Коли одна рота дві доби поспіль веде бій з переважаючими силами противника, ми проводимо ротацію, наступна рота так само важко б’ється, але не відходить. Коли на мотопіхотні підрозділи виходять танкові колони, а вони все одно ведуть бій. Коли взвод не утримує позицію, ми розуміємо, що йому треба відходити, а командир взводу приймає рішення залишитися, віддає свої документи і телефон, відправляє свій особовий склад і сам прикриває їхній відхід попри поранення. Це героїчні вчинки! І вони бувають щодня.

Характер дій російських військ, наголошує комбриг, зараз суттєво змінився. Якщо на початку повномасштабного вторгнення характерними були глибокі танкові прориви, то зараз ворог використовує тактику «ударного кулака»: спочатку йде бронетехніка – не менше роти танків, далі піхота.
– Тобто пробили на невелику глибину, розширили плацдарм, закріпилися і тільки потім намагаються нарощувати темп. Ворог зараз більш обережний, бо вже встиг відчути нашу протидію, – пояснює командир. – Наша піхота в ближньому бою не беззбройна навіть проти танків противника. Зокрема, завдяки новітнім зразкам протитанкового озброєння ближньої дії, яке ми отримали від наших союзників – Javelin, NLAW. Воювати є чим. Був випадок, наприклад, коли на одну роту вийшло 6 танків. За 10 хвилин бою три танки було знищено, решта відступили. Я думаю, що коли 50% сили противника, що наступає, знищено, то у противника зникає бажання продовжувати наступ. Також досить непогано зарекомендували себе наші протитанкові комплекси – «Стугна», «Корсар».

Командир бригади переконаний, що нинішню війну не можна порівнювати з жодною попередньою.
– Так ще ніхто у світі не воював. Це війна артилерії і бронетехніки, вони застосовуються дуже потужно. Звичайному піхотинцю в таких умовах виживати дуже тяжко. Вогонь артилерії й танків сьогодні коригується за допомогою безпілотної авіації. Розвідка місцевості відбувається динамічніше. Хто швидше отримує інформацію, той швидше приймає рішення і, відповідно, підвищує ефективність техніки, заощаджує боєприпаси та зберігає особовий склад. Має бути постійний розвиток озброєння як для знищення противника, так і для захисту. Увесь час потрібно вчитися. Так, непросто. Але ми на своїй землі, ми ні до кого в гості не приходили, «руський мір» не кликали, – говорить командир.

Формат ведення бойових дій, безперечно, увійде до підручників з військової науки, упевнений комбриг.
– Те, що «пише книжка», те, чому навчають у військових інститутах та академіях, суттєво відрізняється від того, що зараз відбувається. Є багато тактичних прикладів військових хитрощів, які доводиться застосовувати, але про це зараз зарано розповідати. Про це можна буде розмовляти після закінчення війни. Це все зафіксовано в бойових наказах та розпорядженнях, в журналах ведення бойових дій. Це свого роду історичні документи, – підсумовує Руслан Шевчук.

#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
119.0K views07:41
Відкрити / Коментувати
2022-06-22 12:53:57
- Існують речі цінніші за життя. Ми воюємо не просто за землю. Ми воюємо за те, щоб у наших дітей було майбутнє, - офіцер 95 ОДШБр Юрій Кочевенко.

#Україна_тримається_на_наших_плечах
#історії_героїв

@CinCAFU
169.8K views09:53
Відкрити / Коментувати
2022-06-21 13:15:13
Герой України Сергій Пономаренко

@CinCAFU
36.5K views10:15
Відкрити / Коментувати
2022-06-21 13:12:37 #історії_героїв

«Коли я був маленьким, дід з бабою багато розповідали про Другу світову. Що вони робили, як жили. І я завжди думав: «Пощастило ж людям застати такі часи, зробити свій внесок у перемогу. От було б класно, якби я спромігся на щось подібне». Домріявся... Але ні про що не жалкую! Ми вже перемогли. Україна однозначно визнана світом, а росія заблокована. І це вже не зміниться», – упевнений Герой України, танкіст Сергій Пономаренко на псевдо «34».

До 2014 року Сергій не мав жодного стосунку до військової справи. Працював менеджером у сфері логістики, а перед самим початком російської агресії – керуючим магазину. Втім, коли почалася війна, одразу пішов до військкомату.

Після демобілізації у 2015 році Сергій повернувся додому, до цивільної роботи. Потім працював у військовому комісаріаті. Незадовго до повномасштабного вторгнення росії звільнився з лав Збройних Сил України. Як виявилося, ненадовго.
– Я очікував нападу. Ще на початку лютого зв’язався з побратимами, з якими воював на Донбасі. Я був упевнений, що росіяни одразу вимкнуть зв'язок по всій країні, тому ми заздалегідь прописали маршрути висування, години і місця зустрічі, – згадує він. – Зв'язок не вимкнули, а повномасштабне вторгнення відбулося. 24 лютого я закрив усі нагальні справи на роботі, 25-го виїхав, а 26-го вже був у 3-й ОТБр.

Ці кілька місяців, за словами Сергія, промайнули, як один довгий день. Сон по 2-3 години на добу, кілька виїздів щодня, постійні бої. Аналізуючи цей період, він зауважує: наш ворог підлий і підступний, не зупиняється ні перед чим.

– Ця війна нагадує партію в шахи між розумною людиною і клінічним ідіотом. І всі ніби розуміють, що розумний переможе, але є нюанс – у розумного 16 фігур на полі, а в ідіота – 160. Разом із тим, вже усі зрозуміли, що їхнє «потужне військо» – міф. Друга армія світу?! Та вас прості менеджери б’ють, як мух на підвіконні! – говорить Сергій.
За словами командира, в його підрозділі усі бійці мотивовані і завзяті, навіть ті, хто до кінця лютого не мав жодного бойового досвіду. Кожен готовий битися і захищати свою землю.

– Про такий колектив можна тільки мріяти. Коли готуємося до виїзду і я визначаю екіпажі, які будуть виїжджати, хлопці навіть ображаються: «А чому знову вони, вони минулого разу їздили, тепер давайте ми поїдемо». Це дуже класно. З такими людьми хочеться працювати, – говорить Сергій. – Знаю багато мобілізованих хлопців, які дадуть фору кадровим військовим.

У командира, до речі, є правило, якому він не зраджує з 2014 року – не відпускати хлопців самих на завдання.
– Якщо виїзд потрібно робити однією машиною, їду я. Якщо більше, ніж однією – я і ще хтось. Розумієте, якщо відправляєш бійців, а сам лишаєшся, ти сієш зерно сумніву: наскільки ж це небезпечно, якщо він сам не хоче їхати, а нас посилає, – пояснює Сергій.

Після запитання про життєві орієнтири, які допомагають йому витримати важкі випробування, Сергій Пономаренко на мить замислюється.
– Мій старший брат помер, коли йому було два роки, і я завжди розумів, якою болючою була ця втрата для батьків, – зізнається він. – Мати часто казала: «Ти в нас лишився один, тому дуже хочеться, щоб своє життя ти прожив правильно». І це відчуття, що потрібно жити за двох, тримає мене і підштовхує.

Про свою особисту мотивацію до Перемоги Сергій Пономаренко говорить коротко: «Троє дітей».
– Я дуже не хотів, щоб наші діти бачили війну. І розповідати їм про неї теж не дуже хочу, – зауважує він. – Єдине, що сказав би: вчіть історію, тому що часи змінюються, а наш ворог з давніх часів – ні. І якщо так складеться, що ця війна не закінчиться розпадом росії, гадаю, через 50-100 років ми знову повернемося на це саме коло. Вони не можуть по-іншому. У них на підсвідомому рівні закладено, що треба не розвивати своє, а забирати чуже. Тому маємо зробити все можливе, аби цього не трапилося знову.

#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
36.2K views10:12
Відкрити / Коментувати
2022-06-20 21:18:59 #історії_героїв

«Я на Донбасі був з 2014-го по 2018-й. І чесно скажу, що за ці кілька місяців воювати довелося більше, ніж за ті чотири роки», – зізнається «Писар».

Боєць 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади не мав сумнівів, що Росія почне повномасштабне вторгнення, тому події ранку 24 лютого не застали його зненацька.
– Насправді, це було лише питання часу, ну, не могла окопна війна тривати вічно, – говорить він. – Десь о 4:30 у Харкові почалися перші обстріли. Я швидко зібрався, вивіз родину і вже через добу приїхав до військової частини. Спочатку був у Авдіївці, потім сформували окрему групу для оборони харківського напрямку і я попросився туди.

Першого ж дня підрозділ рушив у напрямку Грушувахи, де вже точилися важкі бої.
– Ми виїхали на висоту перед Грушувахою і побачили, що у село спускається велика колона ворожої техніки: танки з понтонами. Колона йшла до підірваного мосту, щоб навести переправу. Зв’язку на той момент не було взагалі. Роль рації виконала «легковушка», на якій ми полетіли, щоб доповісти про ситуацію, – переповідає березневі події «Писар». – Запросили підтримку артилерії, того ж дня і колона, і переправа, яку намагалися встановити, була знищена. Велика заслуга у цьому нашого комбата «Руслана», який втримав цей важливий напрямок невеликими силами і засобами. Якщо б росіяни тоді звели переправу, думаю, ситуація розвивалася б набагато гірше, адже ворог мав би змогу просунутися швидше і на набагато більшу відстань. На жаль, були і втрати… Розумієте, кількість обстрілів і техніки, яку використовував ворог, не йшла у жодне порівняння з АТО. Там один ворожий танк не завжди можна було побачити, а тут з’являється 5, потім одразу 15, 30… Хлопці героїчно стримували цю навалу, не залишаючи позицій.

Характер бойових дій, за словами військовослужбовця, змінився близько місяця тому.
– Ворог почав економити техніку, що тішить, адже це означає, що її менше, – аналізує «Писар». – Раніше, виконуючи завдання, росіяни могли «покласти» до 70% техніки і особового складу. І вони це рахували за перемогу.

Сили, каже «Писар», йому дає віра у майбутнє нашої країни.
– У нас один шлях – до перемоги, – упевнений він. – Хочу, щоб наші діти, наступні покоління жили у незалежній державі, де не узгоджуватимуть з росією сценарій святкування дня народження Тараса Шевченка, як це було за часів Януковича, наприклад, де буде сильна армія, спроможна економіка, міцна соціальна база. Але наша незалежність не дається задарма, її треба виборювати. І, повірте, ми на фронті готові тяжко працювати заради цього.

#25ОПДБр
#Україна_тримається_на_наших_плечах
124.0K views18:18
Відкрити / Коментувати
2022-06-19 21:35:40 Із Днем медичного працівника!
Ви рятуєте життя інших, ризикуючи в умовах війни своїм. Це більше, ніж професія. Це служіння людям і своїй державі!
Слава медичним працівникам України! Слава військовим медикам! Слава Україні!

#історії_героїв
#більшеніждок

«На нашу країну напав ворог. Тому війна – це справа кожного. Незалежно від того, чоловік ти чи жінка. Я прийшла на війну, щоб допомагати бійцям, рятувати життя, зробити все, щоб їм було легше», – говорить бойовий медик 113 ОБрТрО «Луна».

На захист рідного Харкова дівчина стала першого ж дня повномасштабного вторгнення – разом із старшим братом. Попросилася до його підрозділу медиком.
– Ми з Дімою пішли разом воювати. А 2 березня брат загинув під час бомбардування Харкова російськими літаками… Це була невимовна трагедія. Знаєте, до 24 лютого я жодного разу не брала зброї до рук. Коли вчилася стріляти з РПГ, спершу ніяк не виходило опанувати цю зброю. «А ти уяви щось на місці мішені», – сказав мені інструктор. Я уявила пілота, який скинув бомбу на Харків. Бомбу, яка вбила мого брата, мирних харків’ян, зруйнувала житлові будинки. Після цього я поцілила в мішень безпомилково, – говорить «Луна».

За словами медика, вона, як і більшість її знайомих у Харкові, до 24 лютого розмовляла російською.
– А от з цього дня немов відрізало, спілкуюся лише українською. Багато містян переходять на рідну мову. Адже не хочуть ідентифікувати себе з росіянами, які принесла нашому місту й іншим містам і селам України багато горя, – зізнається «Луна».

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU
62.1K views18:35
Відкрити / Коментувати
2022-06-18 21:53:03 #історії_героїв

Він – розвідник, вона – снайпер. Бійці 97 бат 60 ОПБр, які боронять від російської навали один із найнебезпечніших напрямків і, водночас, щасливе подружжя. Кажуть, що мали зустрітися ще у 2014-му на Донбасі, бо воювали зовсім поруч і могли перетнутися будь-де. Однак склалося інакше.

До 2014 року «Білка» була дизайнером одягу, мала власне ательє. Шиття кинула, щойно почалася війна.
– Просто не могла себе змусити шити комусь сукню, знаючи, що в цей час на фронті гинуть люди, – зізнається вона. – Я раніше не мала жодного уявлення про військову справу, але розуміла, що руки потрібні, була готова навіть їжу готувати. Віддала ключі від будинку і ательє друзям і поїхала до підрозділу. Два місяці була на навчанні в учбовому центрі. Спочатку вчилася на штурмовика, потім на санінструктора. Потім взяла до рук СВД і стала снайпером. Звідки вправність? Завдяки тому, що я шию, в мене хороший окомір.

«Кіт» та «Білка» свого часу залишили військо за станом здоров’я, після отриманих поранень. Попри це, дуже хотіли повернутися у стрій. Тож коли «Кіт» у фейсбуці написав, що збирає групу і йому потрібен снайпер, «Білка» одразу відповіла, що готова долучитися. Почалося листування, а згодом і романтичні стосунки. Саме кохання допомогло обом оговтатися від війни. Вони одружилися, придбали затишний будинок, запланували вінчання. Але вранці 24 лютого всі плани різко змінилися. «Кіт» пішов до військкомату, сказав, що не має права залишатися на «цивілці» з бойовим досвідом. Те ж саме зробила і «Білка». З того часу подружнє життя продовжилося на передовій.

– Від самого початку на місці не сиділи. Спали по 2-3 години. Росіяни заходили великими колонами, не завжди було зрозуміло, звідки. Але й вони часом «губилися», адже використовували старі мапи, на яких села ще не перейменовані. Наприклад, в Новоселівку колона з 120 машин заїхала випадково, одразу ж виїхала. Щоправда, перед тим розграбували хати, вбили кілька цивільних, – розповідає «Кіт». – В Білогір’ї вороги мародерили дуже сильно, в основному, якути та кадирівці. Знущалися над людьми, шукали молодих дівчат. Люди були голодні, налякані. Ми зустрічали ворога відповідно, щоб йому не було у нас смачно. Особисто бачив, як вони добивали своїх поранених і пострілами гнали бійців у бій.

За словами розвідника, у підрозділі активно використовують озброєння від союзників і навіть за необхідності його удосконалюють.
– У нас на позиціях є MG-38 від партнерів, наприклад. Він ще під час Другої світової війни лупив росіян, успішно робить це й тепер. Працює безвідмовно, – пояснює «Кіт». – До наших реалій ми пристосовуємо будь-що.

На фронті «Кота» та «Білку» повінчав військовий капелан. Попри те, що війна триває, подружжя вже будує плани після Перемоги.
– Найближча мрія – дійти до Бердянська, звільнити його і покупатися у морі. Я дружині це обіцяв, – сміється розвідник. – Потім хочеться, звичайно, повернутися додому, закінчити ремонт у будинку.
– А ще після Перемоги ми хочемо всиновити дітей, – додає «Білка». – Як мінімум, двох, а там, як вийде.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU
71.6K views18:53
Відкрити / Коментувати
2022-06-17 10:23:33
- У мене така черга стоїть на призов! Всі всіх знають, всі за всіх переживають і всі всіх підтримують. Кожен хоче зробити свій вклад для того, щоб раз і назавжди поставити крапку в цих незрозумілих відносинах Росії і України, - Роман Грищенко "дядя Рома", командир 127-ї бригади #ТРО.

#Україна_тримається_на_наших_плечах

@CinCAFU
51.6K views07:23
Відкрити / Коментувати